2-а царiвРозділ 7 |
|
1 |
|
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
3 І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́? |
|
4 Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“. |
|
5 І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го! |
|
6 Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“ |
|
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє! |
|
8 І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли. |
|
9 І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“ |
|
10 І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“ |
|
11 І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому. |
|
12 І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“ |
|
13 І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“. |
|
14 І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“. |
|
15 І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві. |
|
16 І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім! |
|
17 І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар. |
|
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії, |
|
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
20 І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер. |
Четвертая книга царствГлава 7 |
|
1 |
|
2 Тогда приближенный, на руку которого царь опирался, возразил человеку Божьему: «Даже открой ГОСПОДЬ окна на небе, разве такое сбудется?» «Своими глазами увидишь, но сам этого не поешь», — ответил тот. |
|
3 |
|
4 Если решимся войти в голодающий город — мы там погибнем, и если останемся здесь — тоже погибнем. Пойдем в стан арамеев: если они оставят нас в живых — будем жить, а если убьют — всё равно умирать». |
|
5 В сумерках они направились к арамейскому стану и, подойдя к нему, не обнаружили там ни души. |
|
6 ГОСПОДЬ сделал так, что арамейскому войску послышался шум колесниц, топот коней и поступь огромной рати, и решили арамеи меж собой: «Видно, царь израильский заплатил царям хеттским и египетским, чтобы они напали на нас!» |
|
7 И на вечерней заре они бежали, бросив на месте шатры, и коней, и ослов, и что еще было в стане, лишь бы уцелеть. |
|
8 Подошли прокаженные к краю стана, забрались в один из шатров, поели, попили, вынесли оттуда серебро, золото и одежды и спрятали всё это; вернулись они к другому шатру, оттуда тоже вынесли добычу и спрятали. |
|
9 |
|
10 Они подошли к городским воротам, позвали стражников и рассказали им: «Мы ходили в арамейский стан: там нет ни души, не слышно ни единого голоса! А лошади и ослы — на привязи, и шатры стоят как прежде». |
|
11 Стражники позвали дворцовую охрану и передали весть во дворец. |
|
12 Царя подняли среди ночи, но он сказал слугам: «Скажу я вам, что это устроили для нас арамеи. Зная, что мы голодаем, они оставили стан и спрятались где-то в поле. Они решили выждать, пока мы выйдем из города, чтобы захватить нас врасплох и ворваться в город». |
|
13 Тогда один из слуг предложил: «Пусть возьмут пять коней из тех, что еще остались в городе (ведь и с ними будет то же, что и со множеством израильтян, — что останется от коней, то и от множества израильтян), и отправятся на разведку». |
|
14 Запрягли две колесницы, и царь отправил их вслед за арамеями с приказом: «Идите и посмотрите!» |
|
15 Те ехали вслед за арамеями до самого Иордана: всюду по дороге валялись одежды и вещи, которые те бросали при спешном бегстве. Посланные вернулись и рассказали об этом царю. |
|
16 |
|
17 Царь поставил того приближенного, на руку которого ранее опирался, в городских воротах, но народ затоптал его насмерть прямо в воротах: так и предсказывал человек Божий, когда царь приходил к нему. |
|
18 Человек Божий сказал тогда царю: «Завтра в это же время у ворот Самарии две меры ячменя будут цениться в шекель и мера отборной пшеничной муки — в шекель». |
|
19 А тот приближенный возразил человеку Божьему: «Даже открой ГОСПОДЬ окна на небе, разве такое сбудется?» «Своими глазами увидишь, но сам этого не поешь», — ответил тот. |
|
20 Так с ним и вышло: народ затоптал его насмерть прямо в воротах. |
2-а царiвРозділ 7 |
Четвертая книга царствГлава 7 |
|
1 |
1 |
|
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
2 Тогда приближенный, на руку которого царь опирался, возразил человеку Божьему: «Даже открой ГОСПОДЬ окна на небе, разве такое сбудется?» «Своими глазами увидишь, но сам этого не поешь», — ответил тот. |
|
3 І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́? |
3 |
|
4 Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“. |
4 Если решимся войти в голодающий город — мы там погибнем, и если останемся здесь — тоже погибнем. Пойдем в стан арамеев: если они оставят нас в живых — будем жить, а если убьют — всё равно умирать». |
|
5 І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го! |
5 В сумерках они направились к арамейскому стану и, подойдя к нему, не обнаружили там ни души. |
|
6 Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“ |
6 ГОСПОДЬ сделал так, что арамейскому войску послышался шум колесниц, топот коней и поступь огромной рати, и решили арамеи меж собой: «Видно, царь израильский заплатил царям хеттским и египетским, чтобы они напали на нас!» |
|
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє! |
7 И на вечерней заре они бежали, бросив на месте шатры, и коней, и ослов, и что еще было в стане, лишь бы уцелеть. |
|
8 І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли. |
8 Подошли прокаженные к краю стана, забрались в один из шатров, поели, попили, вынесли оттуда серебро, золото и одежды и спрятали всё это; вернулись они к другому шатру, оттуда тоже вынесли добычу и спрятали. |
|
9 І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“ |
9 |
|
10 І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“ |
10 Они подошли к городским воротам, позвали стражников и рассказали им: «Мы ходили в арамейский стан: там нет ни души, не слышно ни единого голоса! А лошади и ослы — на привязи, и шатры стоят как прежде». |
|
11 І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому. |
11 Стражники позвали дворцовую охрану и передали весть во дворец. |
|
12 І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“ |
12 Царя подняли среди ночи, но он сказал слугам: «Скажу я вам, что это устроили для нас арамеи. Зная, что мы голодаем, они оставили стан и спрятались где-то в поле. Они решили выждать, пока мы выйдем из города, чтобы захватить нас врасплох и ворваться в город». |
|
13 І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“. |
13 Тогда один из слуг предложил: «Пусть возьмут пять коней из тех, что еще остались в городе (ведь и с ними будет то же, что и со множеством израильтян, — что останется от коней, то и от множества израильтян), и отправятся на разведку». |
|
14 І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“. |
14 Запрягли две колесницы, и царь отправил их вслед за арамеями с приказом: «Идите и посмотрите!» |
|
15 І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві. |
15 Те ехали вслед за арамеями до самого Иордана: всюду по дороге валялись одежды и вещи, которые те бросали при спешном бегстве. Посланные вернулись и рассказали об этом царю. |
|
16 І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім! |
16 |
|
17 І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар. |
17 Царь поставил того приближенного, на руку которого ранее опирался, в городских воротах, но народ затоптал его насмерть прямо в воротах: так и предсказывал человек Божий, когда царь приходил к нему. |
|
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії, |
18 Человек Божий сказал тогда царю: «Завтра в это же время у ворот Самарии две меры ячменя будут цениться в шекель и мера отборной пшеничной муки — в шекель». |
|
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
19 А тот приближенный возразил человеку Божьему: «Даже открой ГОСПОДЬ окна на небе, разве такое сбудется?» «Своими глазами увидишь, но сам этого не поешь», — ответил тот. |
|
20 І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер. |
20 Так с ним и вышло: народ затоптал его насмерть прямо в воротах. |